Коли Таня навчалася в 8-му класі, в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми була 15 років. Таня була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що і їй в сім’ї приділяли не таку й пильну увагу. — П’ятірку отримала? — байдуже вислуховувала мама, — Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання — головна праця школяра. І все.Ні похвали, ні гордості за дочку, звичайно ж, зрозумілий факт. Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Олексійчиком. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.
— Так і повинно бути, — повчально зауважував батько, дочка — перша помічниця по дому. З давніх-давен так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана доглядати, а Олексій — це інше. Син — це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра, завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг. Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, народила сина.І чоловік теж не помічав ні чисто прибрану квартиру, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла в кар’єрі, почала отримувати і зарплату більше, ніж у нього. — Ну, всі жінки заради сім’ї намагаються, — говорив чоловік, — я б не став жити з тобою, будь ти інша. Папи одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама стала хворіти.
-Ти повинна допомогти братові, — дзвонила мама, — він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата. І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків народити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері.
— А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія — копійки, аОлексію стільки всього треба. А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексія, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого.
А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж жив надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов. Потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діагноз і стадію, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.
-Де я такі гроші візьму, — сказав чоловік, — ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалити такі гроші і що? А якщо не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати? -Я одружитися зібрався, — відповів брат, — гроші на весілля відкладені. Ти давай, це … тримайся. — А як я буду жити? — влаштувала істерику мама, — Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама винна в усьому.
Чи не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою. «Повинна, повинна, повинна», — дзвеніло у вухах у Тані.
І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші, сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули.А потім працювати влаштувався. А Таня пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з хворобою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма. І квартиру собі зняла, пішла від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу, між іншим, заробленої троячки. Вони з сином взяли по квартирі з іпотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків.
І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з Таниної роботи попросили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки. І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила.Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс, на подив, порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борг. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи.