— З’явився тут днями, думав ні її вже — розповідає про своє єдиному синові сімдесятилітня Ніна Олексіївна, — скільки я до цього йому дзвонила, скільки просила, щоб приїхав — відвідав, все дарма! Тому що я хворіла, два роки з ліжка встати не могла, і зараз ледве встаю — тільки до кухні дійти, та до вбиральні … Син Ніни Олексіївни, тридцятип’ятирічний Сергій, в дитинстві був улюбленцем своїх батьків.
AdvertizementВже як вони його тоді не балували. Купували все, що тільки попросить. Дозволяли буквально все. Тільки батько його трохи покарає, хлопчик біжить відразу до матері. І тут Ніна Олексіївна висловить батькові, що не треба його карати — він маленький: йому все можна. Минув час і цей «маленький» став дорослою людиною.
Тільки ось дитячі капризи нікуди не пішли. Замість батьків, Сергій швидко знайшов слухняну дружину-мишку. Не дуже красиву, зате з характером поступливим — для нього саме те. Яка йому все зробить — і приготує, і випере, і погладить — обслужить по вищому рангу, при всьому при тому, що сама вона ще й на роботі працює в дві зміни в їдальні куховаркою.Переїхав він жити до неї — благо їй квартира дісталася від бабусі, хоч і старенька панельна на околиці столиці, але все ж своє житло. Так і жити став, спочатку працював колектором, а потім набридло — звільнився, і цілих три роки жив під опікою дружини. Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався.
Навіщо напружуватися — дружина і так на витрати дає потроху. Про батьків став забувати — мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім. Мати подзвонить скаже: «Сергію, приїжджай, батько хворіє». Але так і не приїхав син. Батька не стало … Сергій не те, що матері не допоміг організувати прощання, а взагалі не приїхав батька в останні путь провести, з відмовкою, мовляв прихворів.Так і мати його хворіти почала — роки своє беруть. Тільки він за останні роки, що мати хворіє всього один раз приїхав — грошей попросити собі на машину. Мати віддала останнє, що у неї було з заощаджень — собі залишила лише 20 тисяч на всяк випадок. Адже знає Сергій, що хворіє мама, що допомогти треба — або до себе забрати, або з нею сидіти купувати ліки, допомагати готувати.
Але йому хоч би що! Ніна Олексіївна терпіла-терпіла таке ставлення, потім плюнула на все це — зрозуміла, що не дочекається від сина допомоги. Дізналася років п’ять тому, що дочка сусідів — Оксана — закінчила інститут і на той момент працювала соцпрацівником. Тоді Ніна Олексіївна вирішила до неї звернутися: «Оксана, допоможи, мені потрібно, щоб ти раз в тиждень за продуктами для мене ходила, я тобі буду за це 2 тисячі на місяць давати».Оксана і так все зрозуміла — батьки адже їй розповідали про відносини Ніни Олексіївни з сином. Стала просто без всяких грошей допомагати літній сусідці. І продуктів купить-принесе, приготує то супу, то картоплі відварити. Каші різні зробить. Ніні Олексіївні навіть готувати не доводиться. Все Оксана розумниця за неї приготує.
В аптеку збігає якщо ліки які потрібні. Коли з ногами у Тамари Павлівни стало зовсім погано Оксана допомагала виводити сусідку у двір — посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Тамара Павлівна тільки руками за голову хапалася і говорила: «Якби не ти, Оксанка, відійшла б я вже напевно». А Оксана тільки ніяковіла і говорила — «Так що ви Тамара Павлівна, мої батьки вас так давно знають, ще б я вам не допомагала ».Так і тривало довгий час. Син про матір забув. Ніна Олексіївна і вирішила на Оксану заповіт на квартиру оформити. Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт — просто не могла зрозуміти, за що, їй же самій хотілося допомагати Ніні Олексіївні; все одно літня сусідка наполягла на своєму. Коли син дізнався про цей заповіті — він миттю матері зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав, і в гніві почав претензії свої висловлювати. Мати послухала ці претензії і спокійно відповіла: «Синку, що заслужив, те й отримав …»